Цікаве з практики

Старший партнер Юридичного бюро «Мостовенко та партнери», адвокат Сергій Мостовенко представляв інтереси позивача у цивільній справі про захист  честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації. У результаті розгляду даної справи було прийнято рішення про заборону Відповідачу у будь-який спосіб розповсюджувати недостовірну інформацію про Позивача.

Свого часу дана справа набула широкого розголосу, адже позивачем по справі виступав спікер Верховної ради України IV та VI скликань Володимир Литвин, а в якості основного відповідача був залучений колишній майор державної охорони Микола Мельниченко.

Підставою для подання цивільного позову про захист честі, гідності та ділової репутації громадянина України Литвина В.М. послужили численні інтерв’ю, публікації в засобах масової інформації, за допомогою яких п. Мельниченко розповсюджував недостовірну та образливу інформацію про нібито причетність Володимира Литвина до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Усвідомлюючи всю публічність даної справи, зважаючи на склад її учасників, нами було прийнято рішення про участь адвоката бюро в якості представника Позивача в цій справі, оскільки порушені немайнові права останнього вимагали професійного юридичного захисту.

У даній цивільній справі можна виділити декілька цікавих аспектів.

Насамперед, враховуючи, що відповідно до норм ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється у той самий спосіб, у який вона була поширена, до участі в справі в якості співвідповідачів були залучені засоби масової інформації, через які недостовірна інформація про Позивача стала відома широкому загалу.

Досвід показує, що безпосередня участь ЗМІ у розгляді справи є дієвим механізмом для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення судом позову про визнання розповсюджуваної відповідачем інформації недостовірною та зобов’язання ЗМІ розмістити  спростування цієї інформації. В іншому випадку виконання судового рішення в частині спростування визнаної недостовірною інформації була б досить проблематичною.

Під час слухання справи в суді першої інстанції зацікавлені у висвітленні судового процесу представники кількох телеканалів  звертались до суду із заявами про надання їм дозволу здійснювати відеозйомку  судових засідань, посилаючись на норми ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України щодо гласності та відкритості судового процесу.

За наполяганням представників Позивача суд відмовив у задоволенні цих заяв, оскільки Відповідач використовував присутність ЗМІ в залі суду для проголошення чергових заяв, що мали на меті поширення недостовірної інформації про Позивача.

У процесі розгляду справи основним Відповідачем було подано низку клопотань, одним з яких було клопотання про виклик свідків. В якості свідків Відповідач вимагав запросити народних депутатів, відомих громадських діячів, журналістів, а також заступника Генерального прокурора України.

Під психологічним тиском відповідача Мельниченка суддя задовольнила це клопотання, не дивлячись на той факт, що всупереч нормам цивільного процесуального законодавства Відповідач та його представник не зазначили у тексті клопотання, які саме факти, що мають значення для розгляду даної справи має підтвердити той чи інший свідок.

У наступному судовому засіданні представник Позивача, старший партнер бюро С.Мостовенко шляхом подання письмового клопотання про повторне вирішення питання про виклик свідків спонукав суддю переглянути власне рішення та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про виклик цих осіб в якості свідків.

Також Відповідач Мельниченко в ході розгляду справи подавав клопотання про приєднання до матеріалів справи в якості доказу компакт-диску із записами, що нібито підтверджують правдивість його звинувачень на адресу Позивача.

Сторона Позивача заперечувала проти цього клопотання у зв’язку з тим, що компакт-диск з копіями записів не може вважатися доказом з огляду на вимоги ст.ст. 58 та 59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів. Адже жоден запис, тільки якщо цей запис є звукозаписом судового засідання, де проголошено обвинувальний вирок, не може бути належним доказом причетності людини до скоєння злочину. І лише за умови, якщо цей запис дублює письмовий вирок суду, що набрав законної сили.

Відповідач Мельниченко намагався переконати суд та громадськість, що його заяви про причетність Позивача до скоєння злочинів слід вважати заявою про злочин, зробленою для правоохоронних органів через ЗМІ.

У мотивувальній рішення суду зазначається, що багаторазові висловлювання Відповідача у ЗМІ на адресу Позивача не можуть вважатися повідомленням про злочин з огляду на те, що Відповідач жодного разу не звертався з такою заявою безпосередньо до правоохоронних органів.

Рішення суду було прийнято на користь Позивача. У тому числі й щодо вимог Позивача про заборону Відповідачу у будь-який спосіб розповсюджувати визнану недостовірною інформацію про Позивача.

Прийняттям рішення на користь Позивача щодо задоволення цієї частини його вимог ми зобов’язані появою своєрідного судового прецеденту, оскільки раніше суди практично не використовували такий спосіб захисту особистих немайнових прав, як прийняття рішення про заборону Відповідачу у будь-який спосіб розповсюджувати визнану недостовірною інформацію про Позивача.

Апеляційний суд після перегляду справи залишив рішення суду першої інстанції, прийняте на користь Позивача, без змін.

У касаційній інстанції дана справа не розглядалась. А рішення суду в частині проведення прес-конференції для ЗМІ з метою проголошення спростування розповсюдженої ним раніше недостовірної інформації про Позивача відповідачем Мельниченком виконано не було.

І, що головне, Микола Мельниченко й досі не надав жодного доказу причетності Володимира Литвина до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.